Блог закрито

В зв'язку з тим, що я тепер осавул козацького порталу "Пугу-пугу - козак з лугу", то всі новини я публікуватиму саме там.
Ось лінк на козаький портал.

Спасівські скарби

Козак рожден не на те, щоб одбиватися.

"…не гідно дивитись мирно на те, що вої в геру…"

Не шукай бою, він сам тебе знайде.

Б’є не сильний, а сміливий.

Слову навчити не можна, воно повинно погукати тебе.

Там де вміння і людяність, там і достаток.

Лукавий нахабством на людяності паразитує.

Козак - кріпкий, завбачливий розумом, жагучий вибриком, як змій, невтомний, як славко, а вмирає на чотирьох врагах.

Там де починається самотішення та повтор, там починається зрада.

Без нужди не виймай, без слави не вкладай.

За волю напийся вволю.

Не мамай був страшний, а розбрат.

Дивись чим нудить, а не тим, що словоблудить.

"… не добивай ворога до кінця".

Не став оселі кам’яниці, не городи станиці як не заслаб.

"…козак муром дивиться завжди напоготові дістати хрславком зачеп зверхника…"

До тих пір, доки в тобі бринить правда - ти незборимий.

Вони мають силу поки захищаєм, ми поки шануєм.

"…вчити можна тільки рідну та добру дитину тоді коли їй вкрай необхідно, або в лихоліття…"

…б’ють - роїсь, наваливсь - лавою вспись, лихо вкляч, а все одно оддяч…

…козак терпеливий як віл; завбачливий з вибриком та жагучий як змій, невтримний як славко, а вмира як сокіл.

З роз’ярмованого щирого завбачливий гопкоріз, спогляду, виходить.

Взято з порталу Характерник - легенда твого народу

Козацька техніка досягнення стану неучасті

Козак сидів на вершині пагорба влітку, а його обливали водою до того часу, доки йому не ставало всеодно, звідки на нього ллють воду. Потім його лишали сохнути під сонцем, доки жар сонця переставав його зачіпати. Потім цього козака вели в ліс і лишали біля великого дуба. Там на нього починали нападати доти, доки не отримували удар у відповідь від його "дубля", який виходив з тіла козака, як велетень...
Взято з порталу Характерник - легенда твого народу!

Хотинська війна

Нещаслива битва над Солоницею і страшна смерть козацького отамана Наливайка дуже ослабили запорізьких козаків і вони довгий час не могли відзискати своєї сили.
Тепер знову деякі кошові запорізької Січі почали думати, що може краще було б ладнатися якось з Польщею і жити з нею в згоді та по добру виєднувати для козацтва і народу якісь полегші. Так поступав по смерті Косинського і Наливайка кошовий Січі Самійло Кішка, що про нього співається в одній козацькій пісні – думі.
Польський король Жигмунт III саме тоді потребував козацької помочі, бо хотів узяти собі Молдавію та Лівонію (Лівонія – це нинішня Естонія.) і хотів посадити на престолі в Москві якогось Дмитра Самозванця, прихильника Польщі. Король прирік козакам великі привілеї і полегші та й ще приобіцяв заплатити за поміч у війні. Козаки згодилися й пішли під проводом Самійла Кішки на Молдавію і здобули її; – потім довго воювали в Лівонії) б'ючись там зі шведами, а нарешті й під Москвою добре помагали полякам.
Але хоч багато крови пролили козаки, помагаючи Польщі, то польський король наче зовсім забув за дані козакам приречення. Він ще навіть переказав козакам, щоб вони розійшлися по своїх селах і робили панщину, як прості кріпаки. Тоді козаки зібрали ще кілька тисяч свого війська, побудували човни й пустилися аж через Чорне море знову нападати на Туреччину, щоб бодай добути трохи добичі.
В цих походах козаків на Туреччину й на Крим найбільше вславився кошовий Петро Конашевич-Сагайдачний.
Петро, син Конона, а тому званий Конашевич, був родом з Самбірського повіту в Галичині, його батько був заможним шляхтичем і захотів виховати Петра на розумного чоловіка. Тому дав його до найкращої тоді школи на Україні, до Академії в Острозі.
Сагайдачний вчився там 8 літ і мабуть там дістав прізвище "Сагайдачного", тому, що дуже добре стріляв з лука, а стріли лука ховаються в "сагайдаку". По восьми роках науки Сагайдачний дістався якось в році 1614 з кількома товаришами науки на Січ. Там скоро показалося, що Сагайдачний не тільки дуже розумний і освічений чоловік, але також дуже відважний вояк у битві. Тому козаки вибрали його в 1616 році кошовим Січі і гетьманом.
Сагайдачний бачив, як козаки зубожіли і як терплять через те, що король не дотримав своїх приречень. Він задумав зробити так, щоб Польща знову потребувала помочі козаків, бо тим чином думав зібрати велике козацьке військо і таки виєднати від Польщі великі полегші не тільки для козаків, але й для всього українського народу.
Щоб збагатити трохи козацьку касу та й зробити козацьке ім'я славним на всю Європу, він почав водити козаків на Туреччину й на кримських татар. На нових чайках-човнах він кілька разів перепливав Чорне море аж до Царгороду, не чайним нападом нищив турецьку столицю і увільняв багато козаків з турецької неволі. Таких походів робив він від 1616 року дуже багато і то на різні міста Туреччини і Криму: на Царгород, Кафу, Синопу, Трапезунт та інші.
Тими вдалими нападами роздражнив він дуже турецького султана і той знову загрозив Польщі, що як не стримає козаків, то турки підуть на Польщу війною. Король знову казав козакам розійтися, але цього ніхто не послухав. А незабаром по тім король сам запросив коза¬ків, щоб збиралися і йшли Польщі на поміч проти Москви.
В 1618 році Сагайдачний зібрав 20 тисяч війська і наклонив козаків, щоб помагали Польщі, бо він тепер зможе виєднати від короля, щоб сповнив усі свої попередні обіцянки. Козаки пішли на Москву, спричинилися своєю хоробрістю до того, що король заключив з Москвою дуже корисний мир, – але й тепер не віддячився король козакам і Сагайдачному за їх поміч, тільки знову старався обмежити число козацького війська до трьох тисяч та казав козакам попалити човна, щоб не мали на чім нападати на Туреччину.
Та незабаром – y 1620 році – Польща знову знайшлася у великім клопоті. Турецький султан вислав на Україну проти Польщі величезне військо – 300 тисяч турків і татар. Сагайдачний уважав це за добру нагоду, щоб ще раз пробувати виєднати від короля якісь полегші для козацтва і для народу. Він знав, що Польща тепер без козацької помочі не обійдеться. Тому постановив домагатися віл польського уряду і від короля таких прав, щоб козаків могло бути сорок тисяч, щоб король виплатив козакам усю приобіцяну і залеглу платню, щоб польський уряд затвердив ново висвячених українських єпископів та щоб заборонив єзуїтам примушувати українців зміняти свою рідну віру на латинську.
Це домагання – затвердити українських єпископів і заборонити перетягати народ на чужу віру, мало тоді найбільше значення. Треба знати, що коли Польща по Люблінській Унії з Литвою (1569 р.) забрала під свою владу всі українські землі, наїхало на Україну багато польської шляхти і латинських ксьондзів-єзуїтів і вони почали переслідувати і гнобити православних українців, що твердо трималися прабатьківської віри. Українських священиків проганяли з церков і зовсім не дбали про їхню долю; хотіли, щоб українська православна віра пропала, бо знали, що як пропаде віра, то пропаде й народ.
Для оборони своєї віри створилися по українських містах церковні братства. Такі братства були в Києві, Львові, Острозі і по інших містах. Ті братства своїм коштом утримували школи, лічниці і всяко помагали своїм людям. Покровителями й оборонцями тих братств стали запоріжці, а найбільше помагав їм Сагайдачний. Він сам з усім козацьким військом записався в члени київського братства і помагав братствам по різних містах утримувати школи, а в Києві заснував високу школу Академію і опікувався нею. Він знав, що народ мусить мати багато вчених, освічених людей, щоб уміти оборонитися перед ворожими напастями на віру і народ. Бачив, яке вбоге і темне було тоді українське духовенство, що не мало свого верховного пастиря. Тому в р. 1620, коли через Київ переїздив єрусалимський православний патріарх Теофан, Сагайдачний попросив його висвятити українському народові митрополита й єпископів, щоб наглядали над свя¬щениками і вірними та щоб стерегли й боронили віри і народу. Патріарх висвятив київським митрополитом Йова Борецького та повисвячував українських єпископів для Полоцька, Володимира Волинського, Луцька, Перемишля, Холму і Пінська.
Таким чином Сагайдачний відновив Українську Цер¬кву і поклав на тривких основах українську віру й освіту народу. Але на це треба було ще затвердження польського уряду. І користаючи з нагоди, що Польща знов потребувала козацької помочі, Сагайдачний сам вибрався з посольством до Варшави й домагався, щоб уряд затвердив ті всі козацькі, народні й церковні права. Король і сейм прирекли знову, що напевно це все затвердять, просили тільки, щоб Сагайдачний ішов з козаками бити турків. І Сагайдачний згодився.
Весною 1620 р. розбили турки під Цецорою (в Бессарабії) польського гетьмана Жулкєвского. У тій битві згинув сам Жулкєвскі і згинув козацький сотник Михайло Хмельницький, а його син Богдан (що потім став українським гетьманом) попав у турецьку неволю. Сталося це тому, що Жулкєвскі з гордості не хотів приймати помочі козаків, кажучи, що сам дасть собі з турками раду. По тій битві під Цецорою турки посунулися далі і стали під Хотином над Дністром, де їм заступило дорогу польське військо. Всього війська вспіло зібратися лиш 35 тисяч, а турків було 300 тисяч. Сагайдачний рушив з 40 тисяч козаками під Хотин. Щоб добитися до поляків, козаки мусіли пробиватися наступом крізь турецький табор, бо турки оточили поляків. Козакам удалося це зробити. Вони пробилися крізь турецьке військо і злучилися з поляками. Турки тримали поляків і козаків ще сорок днів під облогою, робили численні наступи, які козаки хоробро відбивали. Нарешті султан заключив з Польщею мир і завернув. Так то козаки врятували Польщу під Хотином перед турецькою навалою. Багато це коштувало козацької крови, а Сагайдачний скоро потім умер через ту битву. Він був тяжко ранений під Хотином і поїхав до Києва лічитися, але надармо, бо весною 1622 р. вмер. Київські "братчики" і школярі уладили гетьманові величавий похорон і поховали його в церкві Богоявленського Братства в Києві.
Так умер славний і розумний кошовий і гетьман України Сагайдачний, що про нього й до нині співається в багатьох піснях. Він щиро хотів помогти своєму народові і за те віддав своє життя, бо вірив у ретельність союзників.
Взято з порталу Пугу-пугу - козак з лугу!

Козацькі кораблі

Козацькі кораблі !!!!
08:02
На Хортиці під водою знайшли козацькі кораблі
Група українських гідроархеологів, що дослідила акваторію Дніпра поблизу запорізької Хортиці, виявила на дні річки відразу два козацьких судна часів російсько-турецької війни 18 століття.
Вчені вважають, що знайдені кораблі є всесвітньо відомими "Дубами", що принесли славу запорізьким козакам як умілим морським піхотинцям і суднобудівникам. Також вчені вважають, що це відкриття допоможе отримати нову інформацію про досконалість стародавнього козацького суднобудування, що має тисячолітню історію.
За словами гідроархеолога Дмитра Кабалії, ні в Україні, ні в Росії, ні в країнах Західної Європи подібних знахідок саме цього періоду історії вітчизняного суднобудування взагалі немає.
Гідроархеолог Валерій Нефедов розповідає, що в знайдених кораблях збереглися рушничний кремній, фрагменти кераміки, а серед гарматних зарядів була виявлена унікальна скляна граната. "Вона як ядро повністю зі скла. Гніт і порох всередині, при вибуху розліталися скляні осколки", - додає він.
Відомо, що козацькі "Чайки" і "Дуби" декілька сторіч наводили страх на флот Османа Туреччини. Використовувати досвід козаків намагалася і імперська Росія.
Планується, що восени цього року "Дуби" піднімуть з дніпровських глибин і встановлять в запорізькому музеї старовинних кораблів - поряд з "Чайкою" і "Бригантиною".
Він буде розташований на Хортиці поруч з мостом через Дніпро. Вартість робіт по створенню музею становить 5 мільйонів гривень. У жодному з міст країн колишнього Радянського Слюзу немає бодай одного історичного корабля, піднятого з води. В Україні таких кораблі два - "Братислава" і "Козацька чайка". Човни було побудовано під час російсько-турецької війни 1735 - 1739 років після того, як на острові Мала Хортиця 1736 року було засновано Запорозьку Верф. Верф спорудили запорозькі козаки, вони ж будували тут кораблі.

Криштофор Косинський

Перший козацький старший, що мав відвагу стати проти польських військ, був Криштоф Косинський. З роду він був шляхтич, служив на Запорожжі й в нагороду за військові заслуги дістав від короля маєток. Але один з князів Острозьких, білоцерківський староста, не допустив Косинського до цієї землі. Тоді Косинський зірвав боротьбу проти Острозьких, проти польської влади і взагалі проти панів. Військо його числили на 5000. У склад його входили реєстрові козаки, що повстали через те, що не діставали плати, утікачі з панських маєтків і всяка шляхетська челядь. Косинський позагарбував із різних замків і міст доволі пушок, дрібної огнистої зброї й амуніції та укріпився у Трипіллі над Дніпром. Але потім подався проти польських військ, але під Пяткою на Волині шляхта його сили в лютім 1593 р. розбила; Косинський мусів віддати всі пушки й иншу зброю та добич, розпустити свої ватаги і зректися гетьманства.
Після того Косинський пішов з запорожцями на Січ, та, перепочивши там трохи, знову підмовив за собою частину товариства і, діждавши весни 1593 року, вийшов з Січі на Україну і підступив біля Черкас до маєтку самого коронного гетьмана князя Михайла Вишневецького. Щоб легше збутися непроханого гостя, Вишневецький підмогоричив кількох харцизів, щоб убили Косинського зрадою, і от ті, вистеживши, коли Косинський гуляв з кількома своїми товаришами у корчмі біля Черкас, прийшли туди неначе гуляти, а далі, збивши з товаришами Косинського сварку, вбили його і його товаришів.
Взято з Козацького порталу "Пугу-пугу - козак з лугу!"

Звідки в козаків люлька - руйнування стереотипів

«Українці не відали, що таке люлька й тютюн, аж поки російський цар Петро Перший не завіз це в Україну», — можна «дізнатися»сьогодні з популярних російських книжок і телесеріалів. Петро Перший правив у Московії з 1689 року, а «вікно в Європу» прорубав аж після 1710–го. Чи справді так? Он Мамая все із люлькою малювали. Хоча обізнані люди зауважать, що народна картина «Козак Мамай» датується десь другою половиною XVIII століття. Та ще ж був гетьман «Сагайдачний, що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний». А Петро Сагайдачний мав люльку ще на початку XVII cтоліття, адже загинув у битві під Хотином у 1621 році. Та, може, пісня створена пізніше?.. За роз’ясненням звертаюся до фахівця — відомого дослідника козацтва, кандидата історичних наук, провідного наукового співробітника Інституту історії України НАН Тараса Чухліба. Він розповів, що люлька відома в Україні із XVII століття. Очевидно, козаки «познайомилися» з нею під час походів Чорним морем до берегів Туреччини, до Стамбула. Відомо, що в Європу люлька прийшла з Америки після великих географічних відкриттів. Уже в другій половині XVI ст. цей засіб для паління тютюну з’являється в Англії і Голландії. З Європи люлька потрапила на Схід. А в Україну «припливла» вже з Туреччини. Це підтверджує етимологія, адже тютюн, люлька — слова тюркського походження. Нині чи не в кожному українському музеї ми можемо побачити люльки з тих давніх часів, знайдені археологами. Вони є в Національному історичному музеї, Музеї гетьманства у Києві, Дніпропетровському історичному, на Хортиці. Чи не найбільше люльок — у Державному історико–культурному заповіднику «Козацькі могили» на місці Берестецької битви (1651 р). У 1960—1980 роки там на чолі археологічної експедиції працював історик і археолог Ігор Свєшніков. Він відкопав сотні козацьких і польських люльок. Шляхтицькі люльки важко відрізнити від козацьких. Але поруч із тими люльками, що їх визначили як козацькі, знаходили козацькі речі. Це в основному люльки дерев’яні і глиняні. На них викарбувано східний орнамент. Пізніше, наприкінці XVII — XVIII століття, зустрічаються люльки з українським орнаментом. Це специфічні маленькі люльки завдовжки 5 сантиметрів із чубуком коротшим, ніж зараз. Були люльки і колективного паління, де не один чубук, а два–три, а то й чотири. У Росію тютюн проникав з України контрабандою. Бо в тодішній Московії заборонялося палити люльки і взагалі вживати тютюн. Видавалися навіть спеціальні заборонні постанови, починаючи з XVII століття. За куріння люльок і вживання тютюну московитів карали: відрубували голови або протикали очі. Отже, Петро Перший не «познайомив Росію із тютюном та люлькою», а своїми указами легалізував вживання тютюну. І наклав державну монополію на його виробництво. Відтоді не дозволялося виготовляти і завозити тютюн приватно. Незважаючи на це, контрабанда з України продовжувалася. Тому що в нас тютюн вирощували здавна, уже були великі плантації цієї культури, спеціалісти вміли добре перемелювати листя. Свідчення про це знаходимо у праці видатного французького історика Фернана Броделя, присвяченій економічній історії Західної Європи XVI—XVII ст. Він один раз згадує про Україну, стосовно тютюну наводячи таку цитату з тогочасних документів: «Бояри російські та інші приватні особи завозять для продажу таємно тютюн з Черкащини в Україні, де він виростає у великій кількості».
Взято з козацького порталу "Пугу-пугу - козак з лугу".