Хотинська війна

Нещаслива битва над Солоницею і страшна смерть козацького отамана Наливайка дуже ослабили запорізьких козаків і вони довгий час не могли відзискати своєї сили.
Тепер знову деякі кошові запорізької Січі почали думати, що може краще було б ладнатися якось з Польщею і жити з нею в згоді та по добру виєднувати для козацтва і народу якісь полегші. Так поступав по смерті Косинського і Наливайка кошовий Січі Самійло Кішка, що про нього співається в одній козацькій пісні – думі.
Польський король Жигмунт III саме тоді потребував козацької помочі, бо хотів узяти собі Молдавію та Лівонію (Лівонія – це нинішня Естонія.) і хотів посадити на престолі в Москві якогось Дмитра Самозванця, прихильника Польщі. Король прирік козакам великі привілеї і полегші та й ще приобіцяв заплатити за поміч у війні. Козаки згодилися й пішли під проводом Самійла Кішки на Молдавію і здобули її; – потім довго воювали в Лівонії) б'ючись там зі шведами, а нарешті й під Москвою добре помагали полякам.
Але хоч багато крови пролили козаки, помагаючи Польщі, то польський король наче зовсім забув за дані козакам приречення. Він ще навіть переказав козакам, щоб вони розійшлися по своїх селах і робили панщину, як прості кріпаки. Тоді козаки зібрали ще кілька тисяч свого війська, побудували човни й пустилися аж через Чорне море знову нападати на Туреччину, щоб бодай добути трохи добичі.
В цих походах козаків на Туреччину й на Крим найбільше вславився кошовий Петро Конашевич-Сагайдачний.
Петро, син Конона, а тому званий Конашевич, був родом з Самбірського повіту в Галичині, його батько був заможним шляхтичем і захотів виховати Петра на розумного чоловіка. Тому дав його до найкращої тоді школи на Україні, до Академії в Острозі.
Сагайдачний вчився там 8 літ і мабуть там дістав прізвище "Сагайдачного", тому, що дуже добре стріляв з лука, а стріли лука ховаються в "сагайдаку". По восьми роках науки Сагайдачний дістався якось в році 1614 з кількома товаришами науки на Січ. Там скоро показалося, що Сагайдачний не тільки дуже розумний і освічений чоловік, але також дуже відважний вояк у битві. Тому козаки вибрали його в 1616 році кошовим Січі і гетьманом.
Сагайдачний бачив, як козаки зубожіли і як терплять через те, що король не дотримав своїх приречень. Він задумав зробити так, щоб Польща знову потребувала помочі козаків, бо тим чином думав зібрати велике козацьке військо і таки виєднати від Польщі великі полегші не тільки для козаків, але й для всього українського народу.
Щоб збагатити трохи козацьку касу та й зробити козацьке ім'я славним на всю Європу, він почав водити козаків на Туреччину й на кримських татар. На нових чайках-човнах він кілька разів перепливав Чорне море аж до Царгороду, не чайним нападом нищив турецьку столицю і увільняв багато козаків з турецької неволі. Таких походів робив він від 1616 року дуже багато і то на різні міста Туреччини і Криму: на Царгород, Кафу, Синопу, Трапезунт та інші.
Тими вдалими нападами роздражнив він дуже турецького султана і той знову загрозив Польщі, що як не стримає козаків, то турки підуть на Польщу війною. Король знову казав козакам розійтися, але цього ніхто не послухав. А незабаром по тім король сам запросив коза¬ків, щоб збиралися і йшли Польщі на поміч проти Москви.
В 1618 році Сагайдачний зібрав 20 тисяч війська і наклонив козаків, щоб помагали Польщі, бо він тепер зможе виєднати від короля, щоб сповнив усі свої попередні обіцянки. Козаки пішли на Москву, спричинилися своєю хоробрістю до того, що король заключив з Москвою дуже корисний мир, – але й тепер не віддячився король козакам і Сагайдачному за їх поміч, тільки знову старався обмежити число козацького війська до трьох тисяч та казав козакам попалити човна, щоб не мали на чім нападати на Туреччину.
Та незабаром – y 1620 році – Польща знову знайшлася у великім клопоті. Турецький султан вислав на Україну проти Польщі величезне військо – 300 тисяч турків і татар. Сагайдачний уважав це за добру нагоду, щоб ще раз пробувати виєднати від короля якісь полегші для козацтва і для народу. Він знав, що Польща тепер без козацької помочі не обійдеться. Тому постановив домагатися віл польського уряду і від короля таких прав, щоб козаків могло бути сорок тисяч, щоб король виплатив козакам усю приобіцяну і залеглу платню, щоб польський уряд затвердив ново висвячених українських єпископів та щоб заборонив єзуїтам примушувати українців зміняти свою рідну віру на латинську.
Це домагання – затвердити українських єпископів і заборонити перетягати народ на чужу віру, мало тоді найбільше значення. Треба знати, що коли Польща по Люблінській Унії з Литвою (1569 р.) забрала під свою владу всі українські землі, наїхало на Україну багато польської шляхти і латинських ксьондзів-єзуїтів і вони почали переслідувати і гнобити православних українців, що твердо трималися прабатьківської віри. Українських священиків проганяли з церков і зовсім не дбали про їхню долю; хотіли, щоб українська православна віра пропала, бо знали, що як пропаде віра, то пропаде й народ.
Для оборони своєї віри створилися по українських містах церковні братства. Такі братства були в Києві, Львові, Острозі і по інших містах. Ті братства своїм коштом утримували школи, лічниці і всяко помагали своїм людям. Покровителями й оборонцями тих братств стали запоріжці, а найбільше помагав їм Сагайдачний. Він сам з усім козацьким військом записався в члени київського братства і помагав братствам по різних містах утримувати школи, а в Києві заснував високу школу Академію і опікувався нею. Він знав, що народ мусить мати багато вчених, освічених людей, щоб уміти оборонитися перед ворожими напастями на віру і народ. Бачив, яке вбоге і темне було тоді українське духовенство, що не мало свого верховного пастиря. Тому в р. 1620, коли через Київ переїздив єрусалимський православний патріарх Теофан, Сагайдачний попросив його висвятити українському народові митрополита й єпископів, щоб наглядали над свя¬щениками і вірними та щоб стерегли й боронили віри і народу. Патріарх висвятив київським митрополитом Йова Борецького та повисвячував українських єпископів для Полоцька, Володимира Волинського, Луцька, Перемишля, Холму і Пінська.
Таким чином Сагайдачний відновив Українську Цер¬кву і поклав на тривких основах українську віру й освіту народу. Але на це треба було ще затвердження польського уряду. І користаючи з нагоди, що Польща знов потребувала козацької помочі, Сагайдачний сам вибрався з посольством до Варшави й домагався, щоб уряд затвердив ті всі козацькі, народні й церковні права. Король і сейм прирекли знову, що напевно це все затвердять, просили тільки, щоб Сагайдачний ішов з козаками бити турків. І Сагайдачний згодився.
Весною 1620 р. розбили турки під Цецорою (в Бессарабії) польського гетьмана Жулкєвского. У тій битві згинув сам Жулкєвскі і згинув козацький сотник Михайло Хмельницький, а його син Богдан (що потім став українським гетьманом) попав у турецьку неволю. Сталося це тому, що Жулкєвскі з гордості не хотів приймати помочі козаків, кажучи, що сам дасть собі з турками раду. По тій битві під Цецорою турки посунулися далі і стали під Хотином над Дністром, де їм заступило дорогу польське військо. Всього війська вспіло зібратися лиш 35 тисяч, а турків було 300 тисяч. Сагайдачний рушив з 40 тисяч козаками під Хотин. Щоб добитися до поляків, козаки мусіли пробиватися наступом крізь турецький табор, бо турки оточили поляків. Козакам удалося це зробити. Вони пробилися крізь турецьке військо і злучилися з поляками. Турки тримали поляків і козаків ще сорок днів під облогою, робили численні наступи, які козаки хоробро відбивали. Нарешті султан заключив з Польщею мир і завернув. Так то козаки врятували Польщу під Хотином перед турецькою навалою. Багато це коштувало козацької крови, а Сагайдачний скоро потім умер через ту битву. Він був тяжко ранений під Хотином і поїхав до Києва лічитися, але надармо, бо весною 1622 р. вмер. Київські "братчики" і школярі уладили гетьманові величавий похорон і поховали його в церкві Богоявленського Братства в Києві.
Так умер славний і розумний кошовий і гетьман України Сагайдачний, що про нього й до нині співається в багатьох піснях. Він щиро хотів помогти своєму народові і за те віддав своє життя, бо вірив у ретельність союзників.
Взято з порталу Пугу-пугу - козак з лугу!