Земля,де ми живемо одвойована у турків і татар.Бог його знає за якого царя.Орда,кажуть,стояла на Хортівському острові,а московське військо проти неї,де тепер Вознесеньськ.От почали битися.Орда обкопалась і палить із гармат,а москалі товплються та падають.Як уже полягло багато москалів,цар встав та й журиться.Коли де не взявся запорожець: біжить з конем та прямо до царя.
- Здоров,царю!
- Здоров,козаче!
- Як воно?
- Та бачиш, - каже цар, - полягло війська багато,а турків не візьму.
- Ставай біля мене!
Цар став.Запорожець підняв руку й піймав ядро.
- Ось бач, - каже, - який гостинець!Ну,тепер поглянь на острів,що там?
Глянув цар,аж турки самі себе рубають,самі на себе руку підняли,і пішло...Піднялась велика курява,закричали круки,а потім все стихло.
- Дивись тепер, - каже запорожець.
Глянув цар,аж нема жодного живого турка - порубали самі себе,а круки видовбують очі.Цар тоді і каже:
- Ну,запорожці,дарую вам цю землю,живіть,поки світить сонце!
І стали вони роз'їжджатися.Москалі посідали на коней,а запорожці послали по Дніпрі повість* та подалися до лиману.
*Повість - виготовлений із вовни цупкий матеріал,який використовується для оббивання дверей,вироблення теплого взуття,капелюхів.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар